4. Населення села та господарство
Основний масив населення Савинців становило селянство. Втім, на світанку історії села тут були і особисто вільні козаки, про що свідчать деякі явно козацькі прізвища (Нестикайло). У польську добу в селі з’явилося чимало дрібного дворянства – шляхти. Шляхтичі, на відміну від селян, були особисто вільними людьми і мали цілий ряд привілеїв: не сплачували податків, були звільнені від тілесних покарань, їх життя, честь та майно захищалися штрафними санкціями тощо.
Після поділів Польщі Савинці стали частиною Російської імперії. Російська влада певний час зберігала за місцевою дрібною шляхтою її привілеї. Але це ставлення змінилося після польського повстання. У 30-х роках ХІХ ст. було проведено так званий розбір шляхти – дрібному дворянству було запропоновано документально довести своє аристократичне походження. Далеко не всі шляхтичі виявились на це спроможні. Екс-дворяни були зараховані до верстви однодворців, деякі з декласованих шляхтичів перейшли до стану міщанства.
Документально довели своє аристократичне походження родини Дзядковських та Казимирських – вони і надалі іменувалися дворянами. До стану однодворців змушені були перейти дворянські сім’ї Вінярських, Глаговських, Климанських, Кухарських, Кононців, Мироновських, Шиманських. А дворянський рід Бачинських у 60-х роках ХІХ століття був єдиним у селі, котрий перейшов до міщанського стану і при цьому продовжував мешкати в Савинцях. Приклад Бачинських виявився багатим на наслідки – гоноровита шляхта воліла перебувати в міщанському, а не селянському стані. І на початок ХХ століття, коли справжніх дворян в селі вже не залишилось, всі савинецькі однодворці перейшли до стану військових, а згодом – до міщанського стану.
Обов’язки духовенства тих часів не обмежувалися лише богословсько-пастирськими. Священики вели три десятки видів документації, як церковної, так і державної, яку зараз ведуть різні органи влади. Клірові відомості за різні роки подають нам соціальні групи верств населення у Савинцях:
Власне, всі вищенаведені дані стосуються лише православного населення. Втім, мешкали в обох селах парафії й іновірці (католики, євреї іудейського сповідання, штундисти-баптисти).
Загалом православне населення в Савинцях стабільно зростало. Це явище було зумовлене тим, що не дивлячись на війни, епідемії, відсутність медичного нагляду наші предки народжували багато нащадків. Були сім’ї, де було по 10-15 дітей, але більшість з них помирали ще немовлятами. Станом на 1864 рік в селі мешкали родини з наступною кількістю дітей:
При народженні кожному нашому предку давали і ім’я в суворій відповідності з церковним календарем. Саме тому в тогочасних селах можна було почути чимало таких імен, яких сучасним дітям майже не дають – Євсевій, Деомид, Марко, Йосип, Параскева, Домнікія, Пелагія, Мотрона, Іустинія та інші. з церковним календарем. Ця ж відповідність церковному календареві стала і причиною того, що в багатьох родинах виховувалось по дві Марії чи по два Івани.
1892 г. 1 октября родилась – 1 октября крестили.
Дубограй Иустиния.
Отец: крестьянин собственник Моисей Петрович
Мать: Мария Михайловна.
Крестные: Красуля Василий Акимович, Олексеенко Наталия Михайловна.
Свої особливості мало і вінчання. В той час ЗАГСІВ не існувало, а тому церковно-шлюбна документація мала юридичну силу і визнавалася як офіційна. Священики в законодавчому порядку мали стежити за тим, щоб не вінчалися родичі, куми, не укладалося четвертих за рахунком шлюбів і т.п. Якщо такі випадки траплялися, то пастир ніс відповідальність і перед церквою і перед державою.
1911 г. 9 мая
Жених села Житние Горы Кузьменко Тимофей 19 лет,
сын умершого крестьянина Димитрия Емилиановича, православного вероисповедания.
Невеста села Савенцы умершого крестьянина Моисея Петровича Дубограя
дочь Иустиния 19 лет, православного вероисповедания, первый брак.
В більшості випадків укладання шлюбів у місцевій церкві чоловіки були на кілька років старшими від дружин, Однак, коли вдруге вступали до шлюбу вдова чи вдівець, то така різниця могла бути досить суттєвою, сягаючи 10-20 років. Наших предків можна зрозуміти – в тогочасних великих господарствах (кожен сам собі вирощував хліб і т.п.) було важко обходитись силами неповної сім’ї.
У церковній документації фіксувалися не тільки радісні, але й сумні події в житті мешканців села – смерть прихожан. Особливістю тогочасної смерті було те, що близько половини покійників становили діти віком до 5 років.
Особливо багато померлих відмічалося в часи епідемій холери, дифтериту та інших захворювань, які деколи накачувалися на село. Траплялися скорботні дні, коли в похоронних процесіях відносили на цвинтар по 5-10 жертв холери. У 1892 році від епідемії дифтерії померли 213 житньогірських та савинецьких дітей.
Це лише частина переліку тих померлих, які дає нам Метрична книга церкви святого Йосипа Обручника села Житні Гори за 1892-1893 роки.
Житньогірські та савинецькі священики мали цілу бібліотеку медичної літератури, згідно державних та церковних розпоряджень, повинні були обов’язково пояснювати способи профілактики та лікування епідемічних захворювань. Так пастирі ХІХ ст.. зцілювали не лише душу, а й плоть православних мирян села Савинець.
Прихожани Свято-Михайлівського храму села Савинець
(станом на 1864 рік) 1.
